Тренінг "Подолання конфлікту: роль ЗМІ в розбудові миру ..."

Труднощі в роботі, складна розмова з неприємною людиною, образа, відчуваєш, як у скронях пульсує кров, незадоволення, гнів, розпач розливаються тілом, блокуючи здатність мислити, хочеться в затишну, світлу місцину, де тебе напоять запашним чаєм, хочеться затишку та комфорту, сховатися від труднощів, токсичних людeй, дошкульних слів… Знайома ситуація? Певне, щось схоже бодай раз траплялося у кожного. У такий момент виникає гостра потреба опинитися у місці сили, комфорту, на власній чітко окресленій території. У більшості випадків на думку спадає слово – дім.

Якщо тобі пощастило, то це місце наповнює тебе силою, впевненістю, натхненням, заспокоює та стимулює далі підкорювати світ.

 

А, що, коли дому в тебе більше немає?! Коли місцина, де ти почувався затишно й впевнено знищена? Коли вона розтоптана, розбомблена, коли стіни поранені пострілами, а коли й все, що лишилося від дому, то лише купа уламків?!…

Щасливий той чи та, хто ніколи в житті не переживав подібного, кому не доводилося тікати від пострілів, бо захиститися від них не вмієш, не знаєш як. Щасливі ті, хто чув їх лишень з екрану або ж, знімаючи стрес у тирі.

Щасливі..

Хто не переживав втрати дому…

Натомість, які ж сильні духом ті, у кого дім лишився сірим пекучим спогадом, купкою уламків, у кого точок відліку та днів народження кілька. Перший несвідомий та прозорий, а другий розпачливий і вимушений.

У старій  хатині на хуторі пташина намагалася звити гніздо біля ринви. Господарі постійно відганяли її, викидаючи знесені гілочки. Пташина вперто робила своє. Одного ранку господарі обійстя почули, як дзвінко пташа співає. Гнізда більше не рушили. У пташини, завдяки наполегливості  з’явилася домівка.

Так і людина вперто та скрупульозно дбає про своє гніздо, де зможе усамітнитися від світу, наповнитися спокоєм.

 Як пташині, так і людині однаково боляче, коли ця домівка руйнується, стає купкою попелу та спогадів.

Надто коли спогади ще у обпікає страх втратити разом із домівкою своє життя.

Такі думки постійно роїлися в голові під час тренінгу для журналістів «Подолання конфлікту: роль ЗМІ в розбудові миру. Як журналістам працювати з чутливими темами», який відбувся у Дніпрі 20-22 червня.

Вперше була на заході, де зібралися люди, для яких війна – це не об’єкт спостереження та аналізу, це власний болючий досвід. Більшість учасників – ті, хто змушений був залишити свої домівки, рятуючи життя свої та близьких, хто змушений був починати з нуля, виборювати своє місце під сонцем, не маючи особливих ресурсів, а найголовніше – втративши своє джерело сили та росту. Вони не здалися, вперто продовжують свою боротьбу, на жаль, не вірячи, що мала батьківщина колись знову їх прийме.

Попри біль вони відкидають емоції та готові до усіх ризиків та викликів, які несе війна, хай і формально не оголошена в нашій країні. Вони шукають способи відновити мир, хоч і розуміють, що повернення у минуле не є можливим, що компроміси можуть не вдовільнити усіх, але вони потрібні, бо життя – найвища цінність! Воно дається лишень раз і лишень від нас залежить його якість, навіть тоді, коли обставини сильніші тебе.

Слухаючи тренерку, журналістку Марину Курапцеву, я щиро захоплювалася із того, як їй вдається виважено та без зайвих емоцій говорити про особисті втрати. Краще б не доводилося переживати втрати дому, загибелі дорогих людей, вимушеного переселення, однак, коли жахи стали реальністю, важливо не втратити себе, не знищити жалем та розчиненням у болі. Видається, що Марині вдається гідно тримати удар та вчити тому інших.

Хочеться подякувати із учасників за терпіння, толерантність, ідеї та розуміння того, що ми маємо бути єдиними, попри все, бо виключно від нас залежить, де та ким ми будемо!

Дякую також тим експертам, які охоче ділилися власним досвідом, рекомендаціями, котрі можуть бути цінними не лише у журналістській практиці, але й у повсякденні, шукаючи діалог у буденному чи діловому спілкуванні. Ви вкотре довели, як важливо чути іншого.

Було цікаво почути досвід експертів, зокрема, Генерального консула консульства  Німеччини у Донецьку (у зв’язку із подіями на Донбасі консульство локалізується у Дніпрі – редакційне) –  Вольфганга Мессінгера, який ділився досвідом процесів, котрі переживала Німеччина після падіння Берлінської стіни.

На світлині Світлана Закревська, керівниця ГО «Українська мережа освіти дорослих та розвитку інновацій» та Вольфганг Мессінгер

Пізнавальною виявилася розмова із Варварою Пахоменко, представницею міжнародної неурядової організації «Geneva Call» в Україні, за консультацію щодо аспектів Міжнародного гуманітарного права у контексті журналістської роботи.

Окрема вдячність Світлані Закревській та неприбутковій організації «Українська мережа освіти дорослих та розвитку інновацій», де за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Федеративної республіки Німеччина реалізували такий потрібний діалоговий проект. Якби таких було більше, можливо, ми б менше дозволяли маніпулювати на відмінності між різними регіонами країни та будували нашу країну спільно!

Наостанок наведу вправу, яку раджу проробити на самоті кожному:

Візьміть чистий аркуш паперу та  «Продемонструйте з допомогою аркуша війну. Як ви її уявляєте?!».

«А тепер уявіть, що війна скінчилася та настає мир. Відтворіть це з допомогою того ж аркуша».

Побудьте на самоті із відчуттями, які виникли після виконання вправи ... Чи можливий зворотний відлік?

 Вікторія Назарук

/textarea>

Завантажити

Коментарі

Кількість коментів у цієї статті: 0

Залишити коментар

Вашу адресу електронної пошти не буде опубліковано.